Про засновника

Привіт.

Мене звуть Назар Токар. Коли мені було 7 років, бабуся подарувала мені комп’ютер ZX Spectrum. Здавалося б, навіщо? Я ні чорта в ньому не розумів, але дуже хотів грати в ігри. А для цього треба було завантажувати їх з касет. Довелося вчитися ними користуватись. Так я і познайомився з комп’ютерами.

Перший контакт

До речі, весь софт для Спектруму в 1992 році було записано тільки на касети. В якості монітора я використовував телевізор, а дисководом був звичайний магнітофон. Пекельце ще те.

Фотографії саме мого Спектрума в інтернеті не знайшлося. Айфона з інстаграмом на той момент не було навіть у планах. Тому для розуміння картини доведеться запропонувати вам таке фото:

zx spectrum

За пару років я познайомився з IBM 286. І навіть нещодавно написав про це статтю. А в 1995-му я побачив інтернет. От і пустився берегів :).

На той момент мало не єдиним знайомим мені масовим хостингом був Expages. Американська контора, що пропонувала безкоштовно створити сайт за готовими шаблонами. Тільки статичні сторінки, ніякого інтерактиву на кшталт заповнених форм або галерей з красивими слайдерами. Я створив там двосторінковий сайт і якийсь час спочивав на лаврах.

Ліцей

У 14 років я почав намагатися робити сайти. Не ми такі, життя було таким. Я вчився в Ліцеї інформаційних технологій міста Дніпра. А там навіть атмосфера наказувала — вчися. Ось я і вчився.

Ось так виглядало мирне небо над ліцеєм.

небо над літом

У мене було кілька друзів, з якими ми копіювали чужі сайти і переробляли їх під щось інше. Без мети, просто так. За кілька місяців цих танців з бубном виявилося, що ми трохи знайомі з версткою.

Далі був Object Pascal, робота з базами даних. У 2001-му ми з Антоном Гулегою та Іваном Половиною виявилися на Малій академії наук України. Ми представляли свою першу серйозну роботу — сайт ліцею. Сайт був фіговий, нам було мало років і ми мало що розуміли.

Цей день запам’ятався мені однією з робіт, представлених на конкурсі. Це був файлообмінник. Він працював як Rapidshare — будь-хто міг залити файли і отримати публічне посилання для обміну з друзями. Нагадаю, це був 2001 рік і його автору було десь 16 років. Тоді ж ми вузькими колами широко тусувалися в чаті Bizarre (він і досі чомусь живий) і Автоген (успішно спочив).

Наші тогочасні високотехнологічні party hard виглядали приблизно так:

party hard

МТС

Далі я все закинув і пішов працювати в UMC. Навіщо, досі не знаю. Але ось що я виніс з майже двох років роботи в технічній консультації:

  1. люди дуже і дуже ліниві, ніхто і ніколи не шукає інформацію. Я, до речі, теж.
  2. мобільні оператори не обраховують — це значно дорожче, ніж написати додаткові комісії дрібним шрифтом і тикати в них носом тих, хто не любить читати угод (тобто всіх).
  3. можна платити працівникам копійки і успішно примушувати себе любити: недомовляти, підміняти цінності, будувати сильну команду… Це Стокгольмский синдром в дії.

Дизайн

Коли мені все в черговий раз набридло, я звільнився і вирішив займатися дизайном. Малював сайти і поліграфію. Найтрагікомічніше в дизайні — це затвердження макетів. Ти довго щось обговорюєш, обмінюєшся прикладами, показуєш схожі роботи. Приходиш до єдиної думки з клієнтом. Клієнт заповнює бриф, а ти пишеш техзавдання.

design

Наступний тиждень ти малюєш макети, іноді не спиш ночами, бо прийшла муза. А в результаті у відповідь отримуєш “Круто, але це зовсім не те, про що ми з вами говорили, потрібно все переробити!”

У такі моменти я дивувався, злився, але продовжував їсти кактус. І виходило наступне:

портфолио

Програмування

Закинувши багато років тому програмування, я не йшов від нього остаточно. Час від часу доводилося робити дрібні речі на кшталт тих, які просити когось соромно, а самому зробити складно. Доводилося дещо згадувати і вчитися заново.

Пізніше я взявся за програмування серйозніше. Знайомі програмісти посміювалися, попиваючи сік у себе в кварталі. А я почав робити скрипти на замовлення, пропонувати всім бажаючим кнопку зворотного дзвінка і покупку за один клік.

Народу чомусь подобалось.

Назар Токарь

Блоґ

Іноді мені задавали питання, навіщо я веду цей блог. По-перше, тому що можу. Тут я вчуся викладати думки і писати цікаво, послідовно і просто. Тут же я знаходив клієнтів, які замовляли мені технічну підтримку їхніх сайтів. В основному це магазини: виправити верстку, додати нових функцій, поставити мої скрипти, прибрати зайве.

До речі, хочу сказати “дякую” всім, хто замовляє у мене розробку. Кожен новий проект це новий досвід і щодня я отримую задоволення від роботи. Навіть від “поставте мені терміново скрипт на Джумла”.

Навесні 2016 року, через 8 років, я змінив мову сайту з російської на українську. З того часу майже всі нові записи з’являються українською. Багато хто не зрозумів причину, хоча я її докладно описав. Про результати говорити ще зарано, тому побачимо, що з того вийде.

До роботи з блогом я запросив (і запрошую й надалі) однодумців, які допомагають мені з проектом.

Що маємо

Таким чином створений колись випадково блог за 8 років перетворився у невелике онлайн-видання про технології і програми рідною для мене мовою. Далі буде.