Автор книги Борис Акунін (Григорій Шалвович Чхартішвілі, народився 20 травня 1956, в Зестафоні, в Грузинській РСР) — письменник, учений-сходознавець, зокрема, знавець Японії, літературознавець, перекладач, громадський діяч. Крім Акуніна використовував псевдоніми Анна Борисова і Анатолій Бруснікін. Продовжує писати на своїй віллі місті Сен-Мало на північно-західному французькому узбережжі, де у нього «завжди є натхнення».

Саме з цієї книги мені хочеться почати серію заміток на літературні теми.

«Коронація» або «Останній з романів» — великосвітський детектив, вийшов у світ 2000-го року в видавництві «Захаров». Цей детектив — восьма з чотирнадцяти книг, присвячених пригодам статського радника Ераста Фандоріна.

Потрапила мені в руки ця книга абсолютно випадково і спочатку не викликала жодної радості. Та й чому тут радіти, запитаєте ви, — кишеньковий формат, схожий, вибачте за вираз, на Дарину Донцову з її іронічними детективними романами, м’яка обкладинка і відповідний кишенькового обсяг чтива. Більш того, книга була вже суттєво затерта і зношена, так що особливого бажання читати у мене не виникало. Проте, перше враження виявилося оманливим — книга виявилася динамічною, із гарною мовою, епітетами та зворотами, що радують слух і яскраво малюють картину московської дійсності 1896 року року. Де, власне, і відбувається дія сюжету.

Втім, іноді дії приймають настільки несподіваний і загадковий оборот, що доводиться шукати словник:

Візник шанобливо подивився на мою зелену ліврею з позументами, на золотий еполет з аксельбантом (для того щоб проникнути в церемоніальну колону, я одягвся в парадну форму, а після переодягнутися часу не було — добре хоч треуголка з плюмажем залишилася вдома).

Прокинувшись після перших 50-ти сторінок, я зрозумів, що книгу цю дочитаю до кінця, причому, зроблю це за пару вечорів, благо формат її дозволяв це зробити навіть з моєю швидкістю читання. Засмучувало одне — три з половиною сотні сторінок формату А5 це аж ніяк не комплексний обід. Це, скоріше, півтарілки супу в очікуванні основної страви. Але і тут виявляється плюс — відразу після прочитання замислюєшся, де ж знайти продовження серії.

Не описуючи сюжету і не вдаючись в подробиці, зауважимо, що роман описує відрізок часу напередодні і під час коронації імператора Миколи II.

Я читав книгу 2006-го, тому, освіживши знання, коротко опишу сюжет: незадовго до коронації злочинець викрадає чотирирічного сина великого князя Георгія Олександровича і вимагає за нього викуп — діамант «Граф Орлов», що прикрашає символ влади — скіпетр імператора. Якщо в призначений час викуп не буде отримано, зловмисник обіцяє прислати дитину батькові назад, але вже частинами. Жоден із запропонованих варіантів розвитку подій не влаштовує сім’ю монарха: син потрібен живим і здоровим, а без скіпетра неможливе проведення коронації нового імператора Росії. В результаті честь великої монархії в черговий вже раз висить на тонкому волоску і впоратися з ситуацією доведеться нашому герою — Ераст Петровичу.

Втім, безглуздим героїзмом, крилатими фразами, якими розкидаються наліво й направо головні герої, натовпи городян, а також банальністю сюжетної лінії тут і не пахне — статський радник часто замкнутий, заїкається, і, хоч і володіє досконало східними бойовими мистецтвами, аж ніяк не справляє враження супергероя.

Не те щоб це було так уже й важливо, але я чомусь ніяк не міг заспокоїтися. Нарешті, не витримавши, запитав пошепки:
— Сьогодні сімнадцяте?
Фандорін дістав брегет, блиснули фосфоричні стрілки.
— Уже п’ять хвилин як в-вісімнадцяте.

Як я згадував вище, Коринація — восьма книга з серії детективів про Фандоріна. Чекаючи на погане, я думав, що багато з минулого життя героя буде неясно, а відсилок до минулих подій я ризикував взагалі не зрозуміти. Але, чи то мені пощастило з книгою, то чи автор роману потурбувався про це заздалегідь, книга самостійна і добре читається як окремий літературний твір, не лишаючи враження недомовленості або незавершеності.

Розповідь у романі ведеться від імені дворецького Афанасія Зюкина. На відміну від своїх британських колег, він нікого не вбиває, а лише записує все, що відбувається в палаці імператора, заодно допомагаючи Фандорину.

Я вийняв жменьку почорнілих срібних монет і гірко на них дивився.

— Це все, що у вас є? — Ераст Петрович взяв одне нерівне кружальце, покрутив його в пальцях. — Петровський алтин. Навряд чи на нього ми що-небудь купимо. В антикварній крамниці ваші с-скарби охоче придбають, але з’являтися в людних місцях в нашому нинішньому вигляді ризиковано. Отже, положення дивне: у нас є д-діамант вартістю не знаю скільки мільйонів, а ми не можемо купити і шматка хліба.

Ераст Петрович, якому завжди щастить в азартних іграх, і який постійно самотній, хоч його й люблять жінки, розплутує справу за допомогою Маси, японського слуги, який невідступно слідує за своїм господарем. Мені було незрозуміло, чим Ераст заслужив таку честь. Маса й сам є яскравою та сильною особистістю, тому така прихильність повинна чимось пояснюватися. На жаль, з «Коронації» цього ясно не буде і вам доведеться шукати відповіді в одній з перших книг серії.

1896-го року Фандорину виповнюється сорок років і, підбиваючи своєрідний підсумок чергового етапу життя, в цьому віці він не схожий на частого гостя шинків, більш того — не схожий він і на ловеласа. Акунін представляє його нам як збірний аристократичний ідеал кінця XIX століття. Затребуваний у багатьох сферах життя, він довго жив у Японії та відрізняється від обивателів широким світоглядом, фізичною витривалістю, ясністю розуму і хорошими манерами.

— Я злився з будинком в одне ціле, дав дому проникнути в себе і став чути його д-дихання, — з найсерйознішим виглядом заявив Ераст Петрович.
— Є така східна м-методика. Довго розповідати. Але з хвилину назад будинок почав скрипіти і захитався. Він готується викинути з себе людей.
Важко було відразу зрозуміти, жартує Фандорін або ж почав заговорюватися. Я схилявся до другого, тому що для жарту виходило дуже вже не смішно.
— Пане Фандорін, ви спите? — обережно поцікавився я, і в цю саму мить вікна раптом погасли. Півхвилини через двері відчинилися, і вийшли двоє.

У Фандоріна хороший смак і великий послужний список, завдяки якому у нього є як безліч доброзичливців і шанувальників, так і заздрісників, а також явних і прихованих суперників. І, проводячи аналогію з парою Холмса й Моріарті, ми можемо побачити двох геніїв, які, перебуваючи по різні боки барикад, протистоять один одному не тільки і не стільки фізично, скільки інтелектуально. Доктор Лінд, злочинець міжнародного масштабу, знає, що йому можуть протистояти одиниці, тому і чекає відповіді від Фандоріна.

Виклик, кинутий імператорської сім’ї, можна сміливо вважати викликом самому Фандорину. За задумом автора роману, саме Ераст — один з небагатьох, хто зможе протиставити хоч щось геніальному зловмисникові, якому вдалося викрасти те, за чим днем ​​і ніч стежить численна охорона імператорського палацу, серце династії Романових. Чи вдасться врятувати члена сім’ї і врятувати діамант, як доля розпорядиться Фандоріним і уникне злочинець законного покарання, читайте в «Коронації» (на жаль, тільки російською).

Підводячи підсумок, хочу порекомендувати вам почати читання серії пригод Фандоріна якщо не з самої першої книги («Азазель»), то хоча б з «Останнього з романів». І побажати провести незабутній час наодинці з книгою.

Коменти