9 Грудень 2016
181
Рубрика: цікаво

Ігор Бігдан: той, хто живе в Живому Журналі

Ігор Бігдан 15 років працював програмістом, а потім завів блог, який швидко став найпопулярнішим в ЖЖ. В минулому Ігор — лідер рейтингу блогів Яндексу та Живого журналу в Україні та Росії, колишній директор ЖЖ-Україна. Кілька років блог Ігоря ділив перші позиції рейтингу зі «столичними» блогерами, навіть сьогодні його блог щомісячно має до 5 млн переглядів і посідає п’яте місце в рейтингу блогів ЖЖ.

Щодня в блозі ibigdan.livejournal.com з’являється не менше двох десятків записів. Бігдан живе в рідному Кременчуці з сім’єю, часто подорожує Україною і не любить великих міст.

З початком Євромайдану Ігор зайняв проукраїнську позицію, згодом через цензуру звільнився з ЖЖ, через що втратив частину аудиторії і рекламодавців. Чи шкодує він за чимось, як війна вплинула на життя і над чим він зараз працює, спитаємо у самого Ігоря.

Мої вітання, Ігоре. Найважливіше питання: Бігдан — справжнє прізвище чи псевдонім? :)

Це справжнє прізвище, старовинна форма від імені Богдан.

Ти писав, що для розвитку блогосфери в Україні не вистачало політичних подій. Чи не забагато цих подій зараз і чи не перевантажений нині звичайний читач від політики, новин і потоків інформації?

Так, з початком майдану, а потім війни, українська блогосфера демонструє колосальні темпи розвитку. З одного боку здається, що вона перенасичена політикою, і читачі від цього стомилися. З іншого боку, якщо я зараз публікую неполітичний, суто розважальний пост, він не викликає помітну реакцію аудиторії. Тому що змінився не лише мій блог, внутрішньо змінились його читачі — і так по всьому UA-нету. Ми всі знаходимось на війні — звичайній та інформаційній, і такий інформаційний темп є природнім.

Неполітичний розважальний пост не викликає помітну реакцію аудиторії

Чим ти займався на місці директора ЖЖ-Україна? Чим пишаєшся і що можна було зробити краще?

Займався розвитком блогплатформи — Живого Журналу. Стратегія була проста: 1. привертати увагу до платформи яскравими акціями 2. чим більше в ЖЖ цікавих авторів, тим більше до них приходить читачів, тим більше популярність платформи. Отже треба відшукувати нових блогерів, допомагати їм ставати топ-блогерами, мотивувати їх фідбеком, славою і навіть фінансово.

Як не дивно, мені вдавалося це робити. “Дивно”, бо я по-перше програміст, а не івент-менеджер, по-друге я інтроверт і недостатньо “нахабний”, щоб відкривати двері ногами. Але я непоганий ідеолог і стратег, знаю свої недоліки і вдало закриваю їх помічниками. В результаті наша невеличка команда демонструвала неабиякі успіхи в роботі, і я цим дійсно пишаюсь. Готуючись до цього інтерв’ю, я продивився свої пости, пов’язані з розвитком ЖЖ, і відчув серйозну таку ностальгію за тим часом. Мені подобалась і ця робота і те, як я з нею впорався.

Я недостатньо “нахабний”, щоб відкривати двері ногами

Чи можна було б щось зробити краще? Навряд чи, я діяв в умовах дуже обмежених ресурсів — в нас взагалі не було ніякого бюджету, нуль копійок. Лише зарплатня і ентузіазм :) Тож я не міг дозволити собі наймати супер-крутих спеціалістів, та й сам не був таким. Ми вчились водночас з роботою, і це було фантастично цікаво.

ЖЖ вже давно втрачає популярність. Дизайн і функціонал сьогодні небагато чим відрізняється від ЖЖ 10-річної давнини, користувачі часто лишають жж, ти ж активно пишеш саме там, ти знаєш щось, чого не знають останні чи це просто звичка? Ситуація з ЖЖ має покращитись?

ЖЖ не втрачає популярність, а просто не росте. У абсолютних значеннях кількість його користувачів особливо не змінюється, а у відносних, на фоні швидко зростаючих соцмереж — ЖЖ втрачає частку ринку. Але своя аудиторія в нього буде ще довго, бо альтернатив у ЖЖ немає.

Те що його дизайн не змінюється (насправді змінюється) — це не недолік, бо Фейсбук і ВКонтакт також не особливо змінились з 2010 року. Функціонал ЖЖ значно зріс за останні п’ять років і сьогодні це найбільш розвинена блогплатформа. Але це не соцмережа! ЖЖ має елементи соцмережі (профіль, френдінг, френдстрічка і т.ін), але це спочатку блогплатформа, і лише потім все інше. І жодна альтернативна блог-платформа не стала популярною на теренах ex-СССР, і не перевершила ЖЖ за дизайном і функціоналом.

Порівнювати блог з соцмережею немає сенсу. Так, в них є спільні риси, але деякі речі в соцмережах або неможливо робити якісно, або технічно можливо, але немає культури використання, або “так не прийнято”. Наприклад у Твітері довжина статусу — 140 символів. Технічно в ЖЖ можливо писати пости довжиною в 140 символів? Звісно можливо — але тут так не прийнято. Тут досі цінують “лонгріди” та якісні фотографії, тут недостатньо зняти свою подорож на мобілку і написати два рядки тексту — як у Фейсбуці або Інстаграмі.

Порівнювати блог з соцмережею немає сенсу.

Навпаки, Фейсбук для складних тревел-репортажів не підходить — в ньому статус буде купою тексту без форматування, а картинки будуть звалені купую внизу. Так, в ФБ є так звані Notes, але немає культури їх використання і читання — тому вони майже не використовуються. Блоги — для створення контенту, соцмережі — для його росповсюдження, вони більш реактивні.

Або ще такий аргумент: у мене є акаунт в ФБ, у вас є в Твітері. Чи можете ви додати коментар до мого допису в ФБ під вашим акаунтом Твітера? А можете лайкнути статус в Твітері під акаунтом ВКонтакте?.. Ні, вам треба заводити акаунти в кожній соцмережі :) А в ЖЖ ви можете коментувати під будь-яким акаунтом, і лайкати пост в улюблену соцмережу без обмежень.

Ще додам про політику адмінів. Фейсбук дуже дратує блогерів бескінечними банами за кожне невдале слово. В ЖЖ ти можеш писати що завгодно, цензура тут відсутня.

І останній аргумент, найбільш вагомий особисто для мене. Чому я залишаюсь в ЖЖ: тому що моя аудиторія звикла сюди заходити, а перетягувати їх на іншу платформу — це дуже важкий і повільний процес, а в мене немає на це часу. Стендалон-блог ibigdan.com працює вже більше п’яти років, але аудиторія там вдесятеро менша, ніж в ЖЖ.

Більшість користувачів ЖЖ з Росії, за даними Alexa.com 22% твоїх читачів приходять з Росії і 14 з України. Як твоя аудиторія відреагувала на початок інформаційної війни, російську пропаганду?

Alexa дає дуже неточні дані. Насправді за останній рік 47% — Україна, 31% — Росія. До війни було навпаки.

Аудиторія змінилась — замість “ватників” прийшли патріоти, тож якісно вона навіть покращилась. Дуже зменшилась кількість випадкових читачів, оскільки СУП (компанія, що володіє ЖЖ) забанив мене у топі популярних постів, а звідти приходило багато нових людей. Ядро постійних читачів залишається незмінним — близько 30 тисяч.

Загалом, як я вже казав, аудиторія звикла до нового стилю блога, і мабуть не сприйме його повернення до розважального контенту :) Та й я не хочу повертатись — я також переріс його.

Після початку війни між Україною і Росією відвідуваність твого блогу спочатку виросла до 12 млн на місяць, а потім знизилась до 4 млн. Прибутки теж впали втричі чи тут зміна була іншою?

Прибутки впали, але не через кількість переглядів, а тому що я відмовився від російських замовників. До війни 98% реклами замовляв саме російський бізнес. Я переключився на український ринок, але головна проблема в тому, що він дуже інертний і треба вкладати набагато більше зусиль для того, щоб отримувати замовлення.

Більше зусиль потребують більше часу, а де його взяти, якщо я був вимушений розпустити команду і тепер все роблю сам — веду блог, спілкуюсь з клієнтами, пишу рекламу, роблю тревел-репортажі? Тож головна моя проблема зараз навіть не низькі прибутки, а пасивна позиція на ринку — я не маю фізичної можливості активно діяти, а найняти помічника — не маю вільних коштів. Це насправді патова ситуація, і якщо я не знайду з неї вихід, блог рано чи пізно закриється. А жаль, на українському ринку дуже мало (мабуть одиниці) блогів, котрі побудували прибуткову модель і існують більше 10 років.

Ти 11 років ведеш блог, з ким з цікавих особистостей довелось поспілкуватись за цей час?

Зазвичай під цим розуміють “відомих-популярних особистостей” :) Я майже нікого з них не знаю, адже я — провінційний блогер, я не учасник київської “тусовки”, не співпрацюю з політичними силами. Помітив таку особливість: коли приїжджаю до Києва і йду на ділові зустрічі, з’ясовується що всі про мене знають, блог читають, але наживо бачать мене вперше в житті :) Це така віртуальна популярність, і такі самі віртуальні відносини з відомими людьми.

А так — мені подобаються люди, закохані у свою справу, і таких я зустрічаю досить часто. А відомий він, чи ні — то пусте.

Кого з інших блогерів читаєш?

Я читаю дуже вузьке коло блогерів, які моніторять і публікують новини і мають подібні до моїх політичні погляди. На жаль, я не часто можу собі дозволити просто читати френдстрічку — в мене це не відпочинок і не спілкування, а робота.

З ким із блогерів ти співпрацюєш? Хто з ще невідомих, але перспективних українських блогерів на твою думку скоро стане зіркою?

Ми робимо спільні тревел-проекти з Андрієм Скатерним, та взагалі багато чого разом робимо :) Епізодично я співпрацюю з різними блогерами, але на жаль без системи — на її створення теж немає часу.

Що до “зірок” — пасіонарний вибух у соцмережах стався у 2013-2014 роках, за ці три роки виросло безліч нових зірок. А хто не встиг на цей потяг — той тепер має сам дертись нагору, як це колись робив я. І я не бачу нікого, хто зараз початківець і здатен піднятись. Витривалість взагалі не дуже розповсюджена риса характеру, а в такий бурхливий і мінливий час — тим більше.

Колись в роботі над блогом тобі допомагали, тепер ти працюєш один. Всі пости пишеш сам? Чи встигаєш все, що заплановано?

Пишу сам, нічого не встигаю, працюю по 12-14 годин на добу. То ж якщо вам заманулося стати відомим блогером і заробляти цим гроші — “астанавитесь!”. Є багато прекрасних професій, котрі не будуть висмоктувати з вас весь час і всі сили. Я не кидаю цей тягар лише тому, що взяв на себе місію вести інформаційну війну. Так склалося.

Розкажи, як проходить твій робочий день? З ранку до ночі за комп’ютером?

Так, на вулицю виходжу лише в крамницю, або дітей до школи відвезти. Відпочиваю на вихідних і влітку, коли влаштовую довготривалі експедиції Україною.

Якою мовою говориш в побуті?

Російською. Кременчук — на 99% російськомовне місто. Але я такий наполовину сільський хлопець, мої батьки родом з села під Полтавою, і українською я володію вільно, то ж коли попадаю в україномовне місто — залюбки спілкуюсь українською.

Ти влаштовував автопробіг Україною з іншими блогерами, ви об’їхали половину України, які враження лишились після поїздки?

Це була серія експедицій, по дві кожного літа. Враження — Україна дуже гарна, дуже різноманітна, але туристично нерозвинена країна. Останні два роки ситуація змінюється — “допомогло” те, що долар і євро стали утричі дорожче, і тепер українці обирають мандрівки Україною. На жаль, сервіс від цього не покращився, скоріше навпаки. Та й дороги лише у цьому році почали серйозно лагодити.

Тут треба багато працювати, і якщо мені поталанить — український туризм буде моїм наступним бізнесом. Якщо ні — залишиться моїм хобі. А може це кращий варіант?

Ти їздив по лінії фронту, говорив з людьми звідти, і сам живеш не так далеко від лінії вогню. Що нового ти побачив там, як це на тебе вплинуло?

Ні, я живу далеко. Чомусь для багатьох людей Кременчук — це десь на Донбасі :) Так, це індустріальне, російськомовне місто, але воно розташоване на Полтавщині, у серці України (і ось вам доказ).

На фронті я побачив, що війна — це здебільшого бруд і тяжка, нудна праця. Що наші бійці — не герої з радянського або козацького епосу, а звичайні чоловіки, здебільшого немолоді. Що героїчні вчинки йдуть поряд з роздовбайством і алкоголізмом. І що люди, яких наші воїни захищають, не всі заслуговують на захист.

Досі йдуть суперечки — на Донбасі йде громадянська війна, чи російська агресія? Насправді це суміш російської агресії з громадянською війною — і саме Росія створила її своєю пропагандою. Коли я був в зоні АТО, нас водили на допити полонених “сепаратистів”, так от 70% з них були росіянами. Але ж 30% українців також було. З понаїхавшими “відпускниками” їх об’єднує радянська свідомість, бажання повернутись в СССР. І відповідь на питання “з ким ми воюємо” виглядає дещо дивною — ми воюємо з нашим минулим заради нашого майбутнього. Це не громадянська війна, це остання спроба відокремитись від Російської імперії. Вона вважає нас “однім народом”, тому для неї ця війна “громадянська”. Для нас це агресія Росії, от і все.

Ти говорив, що став блогером випадково і спочатку це було хобі, чи не шкодуєш за життям програміста? Не намагався поєднати блог із іншими професіями?

Я не шкодую за життям програміста, тому що пішов з цією професії у момент “професійної кризи”. Я 15 років писав бухгалтерський та обліковий софт, і мені це дуже набридло. Але можливо я знов повернусь у програмісти, якщо так складеться доля і якщо там буде цікава робота (на жаль, нецікавою мені займатись важко). В мене хобі і професія завжди зливаються в єдине ціле, тож я мотивуюсь і заробітком і інтересом — це головна запорука моїх працездатності і витривалості.

Насправді це дуже добре, що в свої 42 роки я маю величезний досвід в двох висококваліфікованих і високооплачуваних професіях, котрі на додачу дозволяють працювати через інтернет з будь-якою точки земної кулі :) Тому що третє моє хобі, і можливо професія — це туризм, мандри. Але тут я лише початківець і намагаюсь якось поєднати блог і мандри.

Чи пропонували тобі продати блог?

Не пропонували. Якщо запропонують і ціна буде прийнятною, то я мабуть погоджусь, оскільки хочу зайнятись туризмом, а блог віднімає увесь час. Та й стартовий капітал не завадить.

І наостанок: що порадиш тим, хто починає вести блог? З чого почати, на що звернути увагу і на що не звертати?

1. Не ставте собі мету “зробити популярний блог”, ви просто згаєте час. Популярність блогу — це непрямий наслідок вашої діяльності, вона прийде сама собою.

2. Блог не є самостійним об’єктом, він лише “підсилювач” ваших думок та дій, щось на зразок мікрофона з колонками. Якщо вам є що сказати — вас почують тисячі і мільйони людей. Якщо вам немає чого сказати, то яка різниця — мовчите ви в мікрофон, чи без нього?

3. На три речі можна дивитися нескінченно: як біжить вода, горить вогонь і як працює людина. Якщо у вас є улюблена справа і ви вкладаєте в неї всю душу — на вас прийдуть подивитися. Блог лише засіб трансляції вашої пристрасті.

Якщо вам немає чого сказати, то яка різниця — мовчите ви в мікрофон, чи без нього?

4. В кожного з вас є якийсь талант, потрібно лише знайти його і розкрити. Наприклад я не вмію ліпити горщики, писати вірші, я не волонтер і не депутат ВР, я всього лише “копіпастер”. Але робити щоденний дайджест — це дійсно мій талант, і я дуже люблю свою роботу. Я впевнений, що у вас талантів набагато більше, залишилось лише додати пристрасті :)

5. Не бійтесь бути собою, не бійтесь помилятись, не бійтесь бути відвертим або шокуючим. Так, “це інтернет”, і тут дійсно можуть боляче вкусити, але ви переможете лише якщо не зламаєтесь і не заховаєтесь під маскою “я такий як усі”.

6. Не будьте самозакоханим бовдуром. У соцмережах слово “френд” хоч і не дорівнює нашому “друг”, але означає у першу чергу взаємність. Якщо вам не цікаві ваші френди, то ви не будете цікаві їм — хіба що ви зірка шоу-бізнесу, чи політичний діяч.

Дякую!

Навзаєм :)

Фото — радіо «Свобода», Ігор Бігдан, А. Ктиторчук.

Тепер я хочу бачити коментарі 0